Захист техніки ліквідаторів від знищення і виїзний семінар у Зоні.

Машини, якими 1986 року працювали ліквідатори, десятиліттями стояли на відстійниках Зони. Потім їх почали різати на метал. Разом із технікою зникав речовий доказ того, якою ціною зупинили аварію.

У багатьох із цих машин своя біографія і навіть власні імена. Кабіни обшиті свинцем, у вікнах свинцеве скло - щоб оператор отримав меншу дозу. Такого більше ніде у світі немає.

З 2012 року ми за них боролися. Виходили на пікети - з плакатами, разом із науковцями й небайдужими людьми, - і публічно відстоювали право країни на свою спадщину проти розпилу на чорний метал заради миттєвого заробітку. Ми склали інвентаризацію всієї ліквідаторської техніки Зони, що має культурну цінність, і особисто вручили голові ДАЗВ лист: ось що треба рятувати негайно.

За кілька місяців техніку почали нищити ще швидше - і саме за цим списком. На станції Янів розпиляли всі ліквідаторські інженерні машини розгородження. Відстійник «Розсоха» перетворився на пустир, хоча його фото ще висіло на сайті ДАЗВ.

Але розголос зробив своє. Розпил призупинили, і частина машин уціліла - у Прип'яті та в інших місцях Зони.

Тієї ж весни ми зробили наступний крок. Разом із ДАЗВ і Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф ми провели в Зоні «семінар-на-колесах». Двома автобусами їхали депутати, представники міністерств, Інституту національної пам'яті, туристичного бізнесу, екологи, журналісти, студенти. Єдиним столом за весь день був обідній у їдальні ЧАЕС.

Їм показали Прип'ять, станцію, антени «Чорнобиль-2», арку нового конфайнмента і залишки важкої техніки. Висновок був невтішний: цінних об'єктів у Зоні безліч, але їх ніхто не лічив і ніхто не охороняє. Дорогою до Києва просто в автобусах почався мозковий штурм, і там же створили робочу групу. Саме з неї виросла ідея внести Зону до списку ЮНЕСКО.