Допомога обороні Києва, евакуація з Чернігова, рейс до Славутича.

Туристична компанія за кілька днів стала службою постачання й евакуації.

Вибору для нас не було. «Щось робити - набагато легше, ніж не робити. Коли ти в постійному русі, немає часу для відчаю і місця для безпорадності», - каже Катерина Асламова. Ярослав Ємельяненко згадує, як у перші тижні вони мчали спустілим Києвом у військову частину, невиспані, на адреналіні. І раптом цей стан здався до болю знайомим: так виглядав звичайний день нашої роботи у високий сезон.

Ми збирали й розвозили допомогу територіальній обороні Києва та області, лікарям, дітям. Берці приїхали з Тернополя, бійцям діставали навіть контактні лінзи. Туристичний БРДМ поїхав на оборону Києва - про це окрема історія.

Двома джипами вивозили родини з Чернігова. Під Броварами потрапили під обстріл.

Славутич, місто атомників, тоді був відрізаний від решти України. Аптеки стояли порожні, і міська лікарня надсилала нам списки ліків - гормональних, протипухлинних, життєво необхідних. Везли їх складними шляхами, в об'їзд російських блокпостів. Гуманітарний рейс до Славутича зробили разом із Лалою Тарапакіною та Олександром Чижем. Ліки й засоби гігієни збирали і для Любеча.

В одному зі списків була одинадцятирічна дитина, якій терміново потрібні були онкологічні ліки. У Києві їх не було кілька днів: аптеки, які ще працювали, відчинялися на годину-півтори, з величезними чергами. Ми дуже хвилювалися. Ліки таки знайшли й передали. Згодом зі Славутича повідомили: з дитиною все гаразд.